Звертаючись до теми Другої світової війни, можна на перший погляд стверджувати, що вже все начебто сказано, все вивчено, все доведено. Але... ХХI століття до сьогодні нараховує чи не найбільше білих плям у дослідженні тих чи інших історичних подій. Не виняток й українська література…

      Українські письменники не могли стояти осторонь, коли загарбники напали на нашу землю. І кров, і сльози народу закарбувались в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію у перемогу над ворогом. Саме про це піде мова  на сьогоднішньому уроці.

    Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття через Україну. Неймовірних втрат зазнали наукові, культурно-освітні, медичні установи, вузи, школи. Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. У роки війни понад 30 українських вузів працювали в евакуації. Великим був внесок літераторів у мобілізацію людей на боротьбу з фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки письменників України, пішли в діючу армію. Серед них М. Бажан, С. Голованівський, І. Гончаренко, Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Муратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь, М. Стельмах, М. Упеник, П. Усенко та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників, серед них О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін.

Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані . Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політичних журналах "Українська література", "Україна" та "Перець".

    Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.

     109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу. Звичайно, тоталітаризм і соцреалізм нікуди в цей період не зникли, тому більшість творів були  патріотичними, що продовжували славити вождів, без яких наш народ самостійно «і кроку не міг ступити». Але жива правда все ж пробивала собі дорогу в мистецтво.
Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали змогу говорити відкрито, на повний голос.  Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму.  

Звертаючись до теми Другої світової війни, можна на перший погляд стверджувати, що вже все начебто сказано, все вивчено, все доведено. Але... ХХI століття до сьогодні нараховує чи не найбільше білих плям у дослідженні тих чи інших історичних подій. Не виняток й українська література…

        Українські письменники не могли стояти осторонь, коли загарбники напали на нашу землю. І кров, і сльози народу закарбувались в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію у перемогу над ворогом. Саме про це піде мова  на сьогоднішньому уроці.

    Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття через Україну. Неймовірних втрат зазнали наукові, культурно-освітні, медичні установи, вузи, школи. Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. У роки війни понад 30 українських вузів працювали в евакуації. Великим був внесок літераторів у мобілізацію людей на боротьбу з фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки письменників України, пішли в діючу армію. Серед них М. Бажан, С. Голованівський, І. Гончаренко, Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Муратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь, М. Стельмах, М. Упеник, П. Усенко та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників, серед них О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін.

Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані . Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політичних журналах "Українська література", "Україна" та "Перець".

    Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.

     109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу. Звичайно, тоталітаризм і соцреалізм нікуди в цей період не зникли, тому більшість творів були  патріотичними, що продовжували славити вождів, без яких наш народ самостійно «і кроку не міг ступити». Але жива правда все ж пробивала собі дорогу в мистецтво.
Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали змогу говорити відкрито, на повний голос.  Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму.